Село Чонгар – південний форпост України

Село Чонгар на карті України. Зображення із Google Maps

Чонгар є найбільшим населеним пунктом однойменного півострова на півдні України, а для мандрівника, який рухається трасою Харків–Сімферополь, – воно стане останнім селом перед мостом, що сполучає Херсонщину і Крим. Коли у 2014 році відбулася анексія автономної республіки, Чонгар опинився на кордоні з окупованою територією.

Як тільки російські солдати взяли під контроль плацдарм біля села, Чонгар опинився між двох вогнів: з одного боку – простори Криму припрошені ворожими російськими військами, а з іншого боку – окопи українських захисників кордонів. Просто в центр села Чонгар були направлені гармати дев’яти російських БТРів…заміновані поля, стривожені люди і стяги, синьо-жовті стяги, повсюди… Ті стяги ще й досі зустрічають тих, хто прибуває в Чонгар.

В’їзд у село Чонгар

У вікна автобуса стрибають цілі зграї сонячних зайчиків, що виплигують з лискучої поверхні солоних озер, якими так пишається півострів Чонгар. На схід і південь від села розташоване озеро Сиваш – унікальне природне надбання України.

«Загалом півострову належить близько 50 тисяч гектарів землі та водного фонду», – розповідає Лілія Бессонова, секретар Чонгарської сільської ради.

Озеро по дорозі до села Чонгар

У підпорядкуванні сільради, окрім самого села Чонгар, перебуває ще сім населених пунктів: село Атамань, село Миколаївка, село Новий Труд, село Попівка, село Чернігівка, селище Залізничне, селище Сиваш. Загалом, Чонгарська сільська рада – це весь Чонгарсьий півострів.

«Населення сукупно становить понад 3 тисячі осіб. Насправді, це доволі мало, хотілося б досягнути позначки принаймні у 5 тисяч осіб. Але мушу зазначити, що наразі демографічна ситуація починає покращуватися після різкої переваги смертності над народжуваністю за останні роки. У самому селі Чонгар зараз проживає 1431 осіб», – пояснює Лілія Бессонова.

Як тільки зістрибую зі сходинок автобуса на чонгарську землю, волосся починає танцювати, а розщібнута куртка напинається, як вітрило під вихиляси пронизливого степового вітру. Через своє географічне положення Чонгару притаманний дуже різкий клімат та сильні сухі східні вітри. Грунти тут солончакові, тобто низької рюдючості, проте це не завадило сільському господарству стати основним напрямком діяльності села.


Лілія Бессонова, секретар Чонгарської сільської ради. Фото Олександра Лавриновича

Тут, за словами секретаря сільради, є два агропідприємства: ПП «Співдружність-Південь» та ПОП «Чонгар». Останнє проте наразі не працює. Також налічується 14 фермерських господарств.

«У нас по договору оренди з КП «Водолій» виділено в оренду 99 гектарів земель запасу в межах села Чонгар. Ще 12 820 гектарів сільськогосподарських земель розташовані за межами населеного пункту. Це – паї, частина з яких належить одноосібникам, вони ж, відповідно, платять нам податки. Аналогічно усі сільськогосподарські підприємства, які уклади договори з власниками паїв, сплачують єдиний прибуток до сільської ради. Це, відверто, і є нашим основним джерелом доходу», – пояснює Лілія Бессонова.

Середній розмір одного паю становить 7,69 га. За нього, як виявляється, орендодавець отримує близько 10 тисяч гривень на рік. Лілія Бессонова пояснює це тим, що в Геніченському районі, до якого й належить Чонгар, дуже занижена нормативно-грошова оцінка одиниці ріллі, оновити яку зараз, на жаль, бракує коштів. Бюджет сільської ради становить приблизно 4,5 мільйони гривень.

Зустріч учасників інформаційного семінару в Чонгарській сільській раді.
Фото Олександра Лавриновича

Реформа децентралізації на цій території просувається дуже повільно. Наразі в районі немає жодної об’єднаної територіальної громади.

«Зараз у нашого голови райдержадміністрації є такий лозунг: «Один район – одна громада». Проте територіально Чонгар розташований на окремому півострові, сільськогосподарських земель в нас достатньо, тому щодо децентралізації, то ми сподіваємось, що будемо у своїй громаді», – пояснює секретар сільради.

Блукаючи сільськими вуличками, минаю акуратні, невеликі будинки, охайно прибрані та розмальовані незвичними для мене південноукраїнськими орнаментами. Коли ми виїжджали з Львівщини, на деревах лише починали з’являтися смарагдики молодого листя, а тут липи вже вільно шелестять зеленими кронами, а на кожному подвір’ї вже розквітли ціли килими тюльпанів. Помало доходжу до будинку, який відрізняється від усіх інших – амбулаторія сімейної медицини.

«Це – старе приміщення. Але нещодавно ми успішно провели тендер на будівництво нової сімейної амбулаторії. Маємо надію, що вже до кінця року переїдемо у нову споруду. Буквально кілька днів тому ми надали гарантійний лист на фінуправління, що готові проплатити 10% від 99 тисяч гривень на обладнання телемедицини в нашій новій амбулаторії», – додає Галина Коваль.

Біля будівлі припаркований новенький автомобіль марки Рено. У 2017 році амбулаторія отримала його шляхом співфінансування. На ньому сімейний лікар їздить за викликами по всьому району.

«Ми дуже раді, що у нас два роки тому з’явився сімейний лікар. До того часу ці обов’язки виконував фельдшер. Але тепер у нас є чудовий спеціаліст – молода дівчина, яка закінчила університет і, до нашої радості, залишилася в Чонгарі. Сільська рада купила їй житловий будинок, не новий, але все ж… Самі розумієте, ми не могли втратити такого спеціаліста», – додає секретар сільради.

Поки ми розмовляємо, десь позаду вчувається галас і сміх. Мимоволі обертаю голову на джерело звуку і спостерігаю, як десятки кольорових ранців прямують до домівок на спинах своїх власників. На території півострова є Чонгарська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, Миколаївська загальноосвітня школа та два дитячі садочки. На головній площі села на дітей вже чекає жовтий шкільний автобус.

Один із автобусів Чонгарської ЗОШ

«У нас є два шкільних автобуси, які підвозять на навчання дітей з п’яти сіл. Зараз у нас навчається 250 діток. Оскільки школа розрахована на 600 місць, то ми маємо можливості для розвитку. Тут працює 23 педагога, тому ми повністю забезпечені кваліфікованими кадрами», – розповідає Людмила Курдюк, директор Чонгарської ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Школа у селі відіграє роль осередка єднання молоді та й, зрештою, усього населення. Саме це місце стало епіцентром громадської активності та патріотизму у час прикрих випробувань, які впали на плечі жителів Чонгару.

«Коли відбувалася окупація Криму, ми не стояли осторонь. Школа організовувала безліч акцій протесту, ми допомагали українським військовим, які сюди приходили, надавали допомогу з медикаментами їхнім підрозділам, дозволили відкрити пункт для розміщення прикордонників на території школи, коли бракувало місця», – повертається до спогадів директор.

Зараз школа активно приймає за свої парти дітей з окупованих територій. Їх тут навчається чимало, а подекуди назбируються ціли класи.

Будинок культури у селі Чонгар. Фото Олександра Лавриновича

«В 11 класі у нас 13 учнів і всі вони з анексованого Криму. Навчаються у нас на екстернатній формі навчання. Вартість утримання одного учня на рік для школи обходяться приблизно до 15 тисяч гривень», – додає Людмила Курдюк.

Херсонська область, за результатами ЗНО, посідає третє місце знизу, проте Чонгарська ЗОШ І-ІІІ ступенів займає 39 місце з понад 300 шкіл усієї Херсонської області, враховуючи гімназії.

«Нашій школі вже 52 роки і, чесно кажучи, нам потрібно оновити матеріальну базу, адже і наші діти і діти, які приїжджають з анексованого Криму, цього, насправді, потребують. До прикладу, оновлення нагально потребує кабінет української мови та наш комп’ютерний клас. Зараз радіємо лише райському осередку Нової української школи, адже ми отримали усі парти, книжки, техніку. Мріємо, щоб уся школа була так забезпечена», – ділиться директор.

Зробивши пару світлин на пам’ять, покидаю село Чонгар із роєм невгамовних думок в голові. Чи можливо людині з Західної України повністю усвідомити і пройнятися життям людей, яке 5 років тому перевернулося з ніг на голову? Як воно – раптом прокинутися з усвідомленням того, що по межах твого рідного села незаконно, злочинно проклали кордон – той, що на картах малюють жирно-червоним кольором? Як воно – розуміти, що ти – на самому краю, на межі, далеко-далеко від центру, де відбувається весь той гамір, який щодня показують з екранів галасливих ящиків на кухні чи у вітальні? Але життя, тим не менш, не визнає жодних меж, для нього немає центру і краю, воно завжди є тут і зараз, всюди різне, всюди однаково важливе.

І поки в моїй голові враження та думки розбігаються по уявних поличках, за вікном автобуса якийсь старанний господар садить картоплю на окрайці свого поля. А за 20 метрів від нього вдивляються у лінію горизонту чоловіки у формі кольору хакі.

Ярина ПРИШЛЯК


Публікація підготовлена за результатами інформаційного семінару “Актуальні питання процесу імплементації реформ на місцевому рівні на прикладі Херсонщини (освіта, культура, охорона здоров’я та соціальний захист)” у рамках проекту “МедіаПроРеформа” за підтримки Посольства США в Україні”.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *